Таємниці Кощія Безсмертного:зашифрований світогляд

Смерть Кощія  (варіант -- Костія) Безсмертного  (Бездушного) знаходилася на гілках дубу.  Можливо дуб уособлює Світове дерево.  Отже його гілля -- символізує небо. Яйце -- Сонце, але його не видно (приховано в скриню).  Сонце ховається вночі, та зміна дня та ночі не та подія, аби потребувала  тяжких випробувань від героя казки.

Можна припустити, що йдеться про полярну ніч. Звільнення Сонця з тривалого мороку -- це дійсно звитяга , на яку спроможний тільки Великий Герой. Припущення про полярну ніч в українській казці постане в іншому світлі, якщо пригадати інші священні тексти.  Дослідження Рігведи  та Авести зроблені Тілаком в книзі "The Arctic Home in the Vedas" (Арктична батьківщина у Ведах) переконливо доводить -- прабатьківщина аріїв Індії та Ірану знаходилася на північному полюсі. Священні  гімни аріїв можуть містити згадки про спільну прабатьківщину всіх індоєвропейських народів. Адже співпадіння інформації в Авесті та Ведах свідчать про спільне для обох джерело, яке мусило існувати ще за часів етнічної єдності аріїв , що згодом розселилися  в Ірані та Індії.

Розбиття скрині Кощія Іваном-царевичем дуже нагадує один з найбільших подвигів бога Індри -- перемога над Врітрою, та розбиття його "броні". В наслідок цієї звитяги Індри було звільнено ріки (мабуть тут віддзеркалено процес  скресання криги та закінчення зими, яка супроводжується на полюсі, полярною ніччю. Врітра схожий зі змієм: шипляча істота ("не людина і не бог") без рук, ніг та плечей. Має голову, потилицю та щелепи, бо туди влучив ваджрою Індра.
Не виключено, що наші Водохрещі відтворюють міф про двобій Індри з Врітрою.  Кульмінацією цього дійства - пробивання ополонки (броні Врітри) та занурення в воду (символічна демонстрація: зима минула, ріки вивільнилися, можна купатися). Не випадково Водохрещі завершують цикл різдвяних свят, що розпочинаються із зимового сонцестояння та початком збільшення світлового дня.
  В українських казках Кощій Безсмертний зустрічається не часто. Натомість тут наявний інший персонаж, повна подоба Кощія, теж викрадач жінок та руйнівник, але позбавлена людських рис -- Змій. Інколи вони фігурують в різних варіантах однієї казки! Пригадаймо змієподібного Врітру. Його переможець Індра звільняє жінок Даси (закуті чудовиськом уособлення води), а Іван-царевич звільняє тварин -- символів стихій: повітря (качка), суходіл (заєць), вода (щука), що теж можна розглядати як їх визволення з крижаної броні зими. Здобуття Іваном-царевичем Кощієвого яйця тотожне "народженню нового сонця"  (початок полярного дня). 

Та Кощій не лише символ ночі, він також пов'язаний з землеробством. Образ Кощія деякі дослідники виводять із давнього індоєвропейського міфу про сезонні зміни на землі, боротьбу весни й зими. Подібний сюжет знаходимо в давньогрецькому міфі про викрадення Аїдом (богом підземного світу) дочки богині Деметри Персефони з метою одруження. Богиня земної родючості Деметра сумуючи за донькою, занедбала свої прямі обов'язки, що спричинило страшенний голод у людей. Для розв'язання конфлікту Персефонин батько і цар богів Зевс призначив їй бути вісім місяців на землі, а після завершення всіх земельних робіт повертатися взимку до свого чоловіка Аїда. Кощій так само викрадає жінку і доправляє її в своє царство, але її звільняє герой. Кощій уособлює зиму (і полярну ніч),а герой - переможне Сонце, літо та полярний день.

Знаменною є відповідь коня Кощія на запит володаря, чи можливо догнати втікачів: "Можна, — каже кінь, — за цей час насіяти пшениці, дочекатися, доки вона виросте, зібрати врожай, змолоти муки, напекти хліба й наїстися". Під час другої втечі полонянки, кінь повторює майже те саме, тільки про ячмінь. Ці злаки — перші з вирощуваних людьми зернових рослини, що може свідчити про давність міфологічного сюжету.

  На думку спадає найдавніший атрибут різдвяних свят українців -- Дідух. Це сніп найкращого збіжжя, зазвичай  виготовлений з першого чи останнього снопа, який, водночас, символізував і добробут, і врожай, і дух померлих предків, і оберіг роду . Кощій -- такий собі антидідух, дідух з протилежним знаком.  Він уособлює важку пору року  -- зиму. Зимою неможливе землеробство, життя людей і свійських тварин залежить від запасів зроблених в часи тепла. Крім того Кощій має ознаки злого заставного мерця: викрадення жінки в тридев'яте (тобто потойбічне) царство, відсутність душі живої (натомість скриня з яйцем та голкою), з його існуванням можна покінчити тільки у спеціальний спосіб, чує "прісний дух" (тобто живу людину, яка не має запаху тління).
  Дідух символізував добрих і гарних мерців -- предків. Але тут не все так просто. В українських переказах зберігся сюжет про ритуальне вбивство дітьми своїх батьків. Робилося це переважно взимку: стару людину саджали "на лубок" (примітивні санчата з кори) та спускали в байрак, звідки вже не було змоги вибратися. Ґрунтовне дослідження цього звичаю та його зв'язок з аграрною магією містить чудова праця Велецької "Языческая символика славянских архаических ритулов".
  Звичай переслідував кілька цілей: позбутися "зайвого" їдця; відправити "діда" в потойбіччя поки він не змалів на силі, аби у вираю той був не дуже кволим; отримати оберіг для роду (генія", "пената", "діда"), аби дати початок новому циклу людського життя.
  Але це очікування від доброї іпостасі предка. В той же час, усі народи світу вважають, що мрець хоче потягти за собою душі живих людей, особливо -- рідних і близьких. Пригадаймо поширені в наших казках сюжети як сестри шукають братів, батьки -- дітей, діти -- батьків, у загробному тридев'ятому царстві.  Крім того померлі можуть мститися, хоча б за прогулянку "на лубку". Мабуть оці зловорожі властивості померлих персоніфікувалися в особі Кощія. Зв'язок "дідів" з із землеробськими ритуалами також перенесено на Безсмертного, знов таки, в темному недоброзичливому аспекті.
На прикладі Кощія Безсмертного можна переконатися, що світогляд наших предків був далеким від примітиву. Він містив складні космологічні уявлення про "єдність та боротьбу протилежностей", і можливо, пам'ять про арктичну прабатьківщину. Звичайно такі знання були не зрозумілими  для невтаємничених.