Військово-політичне життя Ольвії

З кінця V ст. почалося нове широке заселення Ольвійської округи; вздовж берегів Бузького, Березанського та Дніпровського лиманів з’явилися сільські поселення й окремі садиби. 

На освоєних великих землях середній урожай зернових (пшениця, ячмінь, просо) становив – 50 тис. т на рік, тому в урожайні роки Ольвія могла експортувати хліб, в якому завжди потребувала Еллада20. У самій Ольвії і на Березані трудилося багато ремісників, які виготовляли керамічний посуд, всілякі металеві вироби для потреб будівництва, сільського господарства та рибальства. Таким чином, Ольвійської держави включало два міста – Ольвію і Борисфен, – а також обширну територію з численними поселеннями і садибами.
 За своїм політичним устроєм Ольвія була демократичною рабовласницької республікою. Можливо, в окремі періоди нею керували тирани і олігархи. У виборах адміністративних органів брали участь тільки чоловіки – повноправні громадяни Ольвії. Вони становили Народні збори – законодавчий орган держави. Цими функціями володіла також, обрана громадянами Рада. На ній обговорювалися всі найважливіші державні питання і потім виносилися на народні збори. Тому державні декрети починалися зазвичай словами: «Рада та Народ (так коротко називалося народні збори) постановили … » Рада спостерігала також за роботою виконавчої влади. Її здійснювали обрані відкритим голосуванням громадяни, котрі входили в різні колегії. Вищою серед них була колегія архонтів з п’яти чоловік. Вони керували іншими колегіями, стежили за станом фінансів і випуском грошей. Практичними фінансовими питаннями займалися колегія Семи і колегія Дев’яти. Перша разом з архонтами вносила в Раду пропозиції про видання почесних декретів на честь особливо заслужених громадян. Військовими справами займалася колегія стратегів з шести осіб. Колегія агораномів спостерігала за порядком у міському житті; вони відповідали за дотриманням правил торгівлі на ринках і якістю товарів, за правильністю мір і ваг, для яких існували державні стандарти, за водопостачання та каналізацію. В 332/31 р. до стін Ольвії підійшло військо Зопіріона, одного з полководців Олександра Македонського. Ольвія з великими труднощами витримала облогу і змусила відступити велику армію. Для збільшення рядів захисників міста і ослаблення внутрішніх соціальних суперечностей громадяни Ольвії вжили надзвичайні заходи: провели касацію боргів, дали права громадянства  іноземцям та звільнили рабів. Сліди згарищ в останній третині IV ст., виявлені при розкопках Західних воріт і в Нижньому місті, ймовірно, належать до часу облоги Зопіріона. Ольвійський посуд Незабаром після перемоги над полководцем Олександра Македонського Ольвія вступила в період свого найвищого розквіту, що охоплює кінець IV – першу половину III в. У цей час площа міста сягнула максимальної величини: 50 – 55 га, забудували схили між Верхнім містом і його прибережними частинами, були переплановані цілі квартали і зведені нові храми і громадські будівлі. Держава провело грошову реформу і, поряд з масовими мідними, стало випускати золоті та срібні монети. В останній третині III ст. для Ольвії настала довга смуга затяжної кризи. Поряд з економічними труднощами і військовою загрозою з боку сусідів, наприкінці III ст. Ольвію спіткала природна катастрофа: обвал знищив безліч будинків в Терасному та Нижньому місті.  Наприкінці III-II ст. змінилося більш-менш стабільне оточення Ольвії. На територію Скіфії мігрували нові племена і стали погрожувати навалами всім грецьким полісами Західного та Північного Причорномор’я. Цей період закінчився в середині I ст. повним знищенням міста навалою гетів. Іноді від них вдавалося відкупитися дарами, іноді доводилося вступати в кровопролитні битви. В результаті всього цього сільське господарство і ремесла в Ольвійської окрузі занепали. Держава залишилась без своєї найважливішої основи – товарного виробництва сільськогосподарської продукції. Розкопки на місці Ольвії У середині II ст. Ольвія виявилася залежною від скіфської держави. Про це свідчать монети, на яких у поєднанні з назвою Ольвії стоїть ім’я скіфського царя Скілура. В останні роки II ст. Ольвія звільнилася від скіфського протекторату в результаті переможної війни Херсонеса зі скіфами. Незабаром Ольвія разом з Херсонесом і Боспором увійшла на правах автономного міста до складу держави понтійського царя Мітрідата VI Евпатора. Надіслані ним загони воїнів захистили Ольвію від набігів варварів. Цар об’єднав багато грецьких держав в боротьбі проти Риму. Але римляни перемогли Мітрідата, і він на 63 році життя вчинив  самогубство. Після смерті Мітрідата варвари кілька разів вривалися в Ольвію. Місто поступово знелюдніло і було остаточно розорене гетами між 55 і 48 роками. Життя на руїнах Ольвії відновилася через кілька десятиліть, коли римляни підкорили гетів. Повернулися греки та  відродили місто з традиційною полісною структурою та основними органами управління. Державні декрети знову стали видаватися від імені Ради і Народу. Міська економіка стабілізувалася, починаючи з другої половини I ст. н. е., налагодилися торговельні зв’язки з еллінськими містами, відновилося карбування монет, відбудували оборонні стіни. Вони захищали Ольвію від постійної загрози з боку скіфів і сарматів. Як і раніше, від них або відкуповувалися подарунками та даниною, або вступали з ними в бій. У заново сформоване суспільство громадян, поряд з нащадками ольвіополітів, увійшли еллінізовані представники місцевих іракомовних племен, у яких ольвіополіти ховалися в часи навали гетів.