Вбивство Цезаря

Біля 60 прибічників республіки об'єднались для вбивства тирана і в березневі іди (15 березня) 44 року до нашої ери під час засідання сенату в Римі закололи 56-річного римського диктатора Гая Юлія Цезаря. Головними змовниками були Гай Касій Лонгін, Марк Юній Брут і Децим Юній Брут, а приводом для вбивства стала невдала спроба Марка Антонія коронувати Цезаря як царя.
Цезар походив із знатного патриціанського роду - його батько з роду Юліїв був претором, проконсулом Азії, а мати належала до знатного плебейського роду Авреліїв. Свою політичну кар'єру Юлій Цезар почав в 78 році до н. е. як прибічник республіканської партії, займав посади воєнного трибуна (73), едила (65), претора (62). У 63 році до н. е. він був обраний на посаду великого понтифіка.
Ставши сенатором, Цезар брав участь у політичних інтригах з метою підтримати Помпея, зайнятого в цей час війною на Сході, а в 60 році до н. е., напередодні консульских виборів, заключив з Гнеєм Помпеєм і Марком Крассом таємний політичний союз — триумвірат і в 59 році був обраний консулом. Провівши аграрні реформи, Цезар набув великої популярності серед людей, що отримали землю. Після закінчення консульських повноважень Цезар став проконсулом Галлії і проявив себе видатним полководцем - він завоював для Риму нові території, першим серед римлян здійснив похід за Рейн і в Британію.
Однак, саме набутий авторитет і успіхи Цезаря викликали невдоволення Помпея, і у 53 році до н. е., після смерті Красса, їх політичний союз розпався. На вимогу Помпея сенат відмовився продовжити повноваження Цезаря в Галлії. Усвідомлюючи свою популярність у військах і у самому Римі, 11 січня 49 року до н. е. Цезар з одним легіоном і 300-и вершниками перетнув ріку Рубікон, що слугувала кордоном між власне Італією та провінцією Цизальпінська Галлія, і почав свій похід на Рим. Його виступ проти сенату і Помпея став початком громадянської війни, в якій загинула Римська республіка.
У перші ж дні війни Цезар без бою зайняв декілька міст, увійшов до Риму, згодом завдав Помпею поразки в Іспанії і остаточно розбив його війська у бою біля Фарсала; сам Помпей втік до Єгипту, де був убитий. Після перемоги в 46 році над союзниками Помпея у Північній Африці Цезар повернувся до Риму тріумфатором. Сенат проголосив його диктатором на 10 наступних років, а згодом надав йому титул "імператора" і "батька вітчизни".
У цей час Цезар ввів закон про римське громадянство, про міське управління, про обмеження розкошів, здійснив реформу календаря. У 44 році до н. е., після остаточної перемоги над помпеянцями в Іспанії, Цезар став пожиттєвим диктатором; йому було надано право одноосібно призначати вищих посадових осіб, а на його честь було перейменовано календарний місяць квінтіліс, зведено статуї у храмах.
Все це викликало невдоволення, особливо в республіканських колах. Після того як на святі в честь бога Луперка Цезар з'явився в одязі давньоримських царів з золотим вінком, а консул Марк Антоній запропонував диктатору царську діадему, республіканська опозиція, до якої увійшли найближчі сподвижники Цезаря Касій і Марк Юній Брут, вирішили діяти і 15 березня 44 року до н. е. під час засідання сенату напали на Цезаря з кинжалами і закололи на смерть.
Однак, сподівання відновити у Римі республіку виявились марними - смерть Цезаря привела до нового розгорання громадянських воєн, які закінчились в 27 році до н. е. проголошенням Октавіана Августа, внучатого племінника Цезаря, першим імператором Риму.