Роксолана: українка, яка завоювала Османську імперію

“Моя дорога Богиня, моя дивовижна краса, господиня мого серця, мій найяскравіший місяць, моїх глибоких бажань супутниця, моя єдина – ти миліша мені всіх красунь світу”, – так писав султан Сулейман до своєї коханої золотоволосої дружини.

Вона відома нам під іменем Роксолана.

 Полонянка

Народилася Настя близько 1506 року в містечку Рогатин на Галичині, в сім’ї священика Гаврила Лісовського. Донині збереглася маленька дерев’яна церква, в якій правив батько майбутньої дружини повелителя Османської імперії.

Павло Загребельний пише, що купала мама її малою в травах, від чого волосся дівчинки набуло кольору золотої міді. Настя вдалася маленькою і зграбною, з добрим гумором і допитливим розумом. Мабуть, була вона подібною до багатьох дівчаток-русинок, одне її відрізняло від інших – розкішне, хвилясте, “золоте” волосся.

В ті страшні для Київської Русі часи, коли набіги турків і кримських татар спустошували українські землі, судилося юній дівчині потрапити у полон, бути виставленою на продаж на невільницькому ринку у Кафі (теперішня Феодосія). Існує версія, що на найбільшому стамбульському ринку рабів її помітив головний візир Ібрагім – паша. Був вражений не стільки її красою, скільки волоссям і тим, як вона вирізнялася від інших – дівчина сміялася. Він вирішив купити її та подарувати султану. Так Настя опинилася в розкішному палаці самого Сулеймана Великого.

originalСотні красунь томилися у величезному гаремі падишаха, мріючи зустрітися з ним, та так і проживши свій вік непоміченими. Та не така доля судилася маленькій русинці.

Мати Сулеймана, валіде-султан, сама взялася підготувати дівчину для свого сина. В гаремі були свої строгі правила і порядки, за порушення яких часто наказувалося смертною карою. Дівчата-наложниці оволодівали мовами, танцями, співами, грою на музичних інструментах, вмінням вести розмови і мистецтвом кохання. Не рідко наложниць видавали заміж за знатних вельмож, за візирів, пашів чи інших султанських слуг.

Настя кілька років навчалася, перш ніж потрапила на очі Сулеймана. Одна з легенд розповідає, що у палаці було свято, грали музики, одаліски танцювали свої звабливі танці, як раптом пролунав веселий сміх і, слідом за тим сміхом, в зал влетіла, як вихор, маленька зграбна фігурка, яка танцювала свій особливий танець, і волосся розвівалося навкруг неї, як золоте магічне полум’я.

Свідки були вражені вихідкою сміливої танцюристки, зрештою, як і сам султан. Усі чекали неминучого гніву повелителя. Та, о диво, в кінці вечора саме на її худеньке плече лягла фіолетова хустка – заповітна мрія усіх наложниць, що символізувала запрошення в особисті покої Сулеймана.

Служниці цілий день готували Настю до зустрічі з султаном. Парили в хамамі, вищипували “зайві” волосинки на юному тілі, умащували ароматичними маслами, одягали та вкладали волосся. І повели “золотим шляхом” до султанських покоїв – кожна дівчина, яка пройшла по ньому, мала шанс розпочати свій власний шлях до серця султана, багатства і слави.

Насправді ж це був довгий темнуватий коридор, викладений холодним мармуром, де часто “гуляли” протяги і який зовсім не опалювався. Так йшла Настя в своїх тонких, прозорих шовкових шароварах і накидках до невідомого майбутнього.

Значно пізніше, коли вона досягне неабиякої влади і сама зможе приймати іноземних послів, її сучасники писатимуть, що дівчину важко було назвати красунею, але вона володіла добрим гумором, безперечним шармом і гострим розумом. А поки що за її спиною зловтішники і заздрісники шепочуться, що не покличе більше Сулейман цю худеньку дівчину до свого ложа, забуде про неї і зникне вона назавжди за товстими стінами гарему.

Та сталося не так, як сподівалися злі язики. Перенасичений пишними, лінивими тілами своїх незліченних одалісок, Сулейман знову і знову бажає бачити свою смішливу рудоволосу християнку і нарікає її іменем Хюррем, що означає “та, котра сміється”.

Султан і гадки не мав, що Роксолана, крім Святого письма й арифметики, знала латинь, старогрецьку й церковнослов’янську мови. Коли через деякий час султан повернувся з військового походу, вона вивчила ще три східні — турецьку, арабську і фарсі (перську). Достеменно відомо, що Роксолана володіла п’ятьма європейськими мовами (читала Гомера в оригіналі) і вже в Туреччині вивчила три східні. За законами віри, султан міг мати чотири законні дружини та стільки наложниць, скільки міг утримувати. Діти першої дружини ставали спадкоємцями престолу. Але це не могла бути християнка, всі дружини мали прийняти мусульманство. Виникала ще одна перешкода: Роксолана була християнкою.

Проте, це для дочки священика виявилося сущою дрібницею. Хоча в ті часи змінити віру для християнина означало погубити свою безсмертну душу, та Роксолана без вагань прийняла іслам. Вона поспішала, бо могла народити дітей, а вони повинні були стати законними спадкоємцями султана.

Одного за другим вона народжує султану шестеро дітей. Крок за кроком завойовує кохання і увагу Сулеймана, витісняючи з його життя не лише першу дружину Махідевран, але й усіх інших красунь гарему. Вміло наводить вона приклад з Корану, мовляв, пророк Муххамед все життя прожив лише з однією дружиною.

Султанша

У 1530 році сталося нечуване – Сулейман офіційно одружився на своїй наложниці Хюррем і призначив їй посаг у 5 тисяч золотих. Величезна влада опиняється в маленьких руках тендітної жінки.

В історії османів це був небачений випадок – султан офіційно одружився на жінці з гарему. Роксолана стала для нього втіленням усього, що він любив у жінках: вона цінувала мистецтво і розбиралася в політиці, була поліглотом і прекрасною танцівницею, вміла любити і приймати любов. Ніщо їх так не радувало, як можливість побути наодинці.

Коли Сулейман II, залишивши керувати імперією дружину, пішов вгамовувати бунтівні народи Персії, він буквально вишкріб скарбницю. Це не збентежило Роксолану. Вона розпорядилась відкрити у європейському кварталі і в портових районах Стамбула винні лавки, після чого в скарбницю османських правителів потекла дзвінка монета. Також султанша звеліла поглибити бухту Золотий Ріг і реконструювати причали в Галате, куди незабаром стали підходити не тільки легкі або середні, але і великотоннажні судна з товарами з усього світу.

Торгові ряди столиці росли, як гриби після дощу. Повнилася і скарбниця. Тепер у Хюррем-султан вистачало грошей і на те, щоб будувати нові мечеті, мінарети, будинки пристарілих, лікарні, хамами і фонтани. Султан, повернувшись з чергового звитяжного походу (він не програв жодної битви!), не впізнав навіть палац Топкапи, який перебудувався на кошти, здобуті заповзятливою дружиною. Роксолана допомагала діячам мистецтва, листувалася з правителями Польщі, Венеції, Персії, приймала іноземних послів. Їй одній було дозволено не закривати обличчя.

Упродовж довгих років життя в палаці Роксолана навчилася вправно маневрувати між безкінечними інтригами гарему. Всі правила, фактично, зводилися до одного: або тебе знищать, або ти удариш першою. В той час в Османській імперії діяв закон Фатіха, який передбачав страту усіх спадкоємців трону, залишаючи живим лише одного, щоб згодом уникнути братовбивчої війни.

В таких жорстоких умовах прийшлося виживати нашій землячці. Ціле її життя було боротьбою за виживання та з вічним страхом за життя своїх дітей. Внаслідок інтриг та хворіб вижили тільки троє з її дітей: вона поховала трьох з шести своїх дітей.

Відомо, що Роксолана хотіла, щоб один з її синів став спадкоємцем Сулеймана, тому деякі історики припускають, що вона причетна до страти візира Ібрагіма, місце якого зайняв Рустем-паша (Роксолана віддала за нього свою доньку Міхрімах), та страти шехзаде Мустафи. Ймовірно, Роксолані спільно з Рустем-пашею вдалося переконати Сулеймана в зазіханнях Мустафи на султанський трон, що призвело до страти останнього за наказом батька у військовому таборі в місті Ереглі 6 жовтня 1553 року. Семирічного сина Мустафи – Мехмеда – стратили кількома тижнями пізніше в місті Бурса.

Померла султанша 18 квітня 1558 року у віці 52 років. Султан так і не змирився зі смертю коханої дружини. Він поховав свою Хюррем у витонченій восьмикутній гробниці, прикрашеній смарагдами, на горі біля прекрасної мечеті Сулейманіє. Султан почав вести аскетичний спосіб життя, багато часу проводив наодинці, повністю поринувши у релігію.

Сулейман помер у 1566 році і похований у розкішному тюрбе поруч з тюрбе своєї дружини.
Олена Новаківська